Захистимо містечка та села – збережемо Україну

Ми часто говоримо про рівність, справедливість та захист. Про рівність між расами, етносами, статями. Навіть про захист прав тварин. Це, звичайно, все надважливо.

Але в стороні постійно стоїть інша величезна несправедливість, нерівність, що створилась в усьому світі, у тому числі й в Україні. Це – відсутність однакових умов для тих, хто живе у мегаполісах та у містечках і селах. Про це мовчать, бо реально не знають що з цим робити. Бо для того, щоб вирішити цю проблему потрібна не просто інформаційна кампанія, а мільярди гривень. І найголовніше – бажання щось змінити.

Але у столиці іноді навіть не розуміють того, що відбувається за 50-ти кілометровою зоною від Києва. Що часто люди живуть в умовах минулого століття. Бо коли центральна влада обговорює диджиталізацію, електронний доступ до послуг, телемедицину, — вони ніби не розуміють, що у багатьох населених пунктах відсутній нормальний Інтернет. Коли у великих містах відкривають електронні табло для громадського транспорту, нові лінії метро, — в селах та містечках немає ні громадського транспорту, ні доріг.

Людей, які живуть в таких умовах, простіше експлуатувати, пропонувати низькооплачувану роботу, задешево скуповувати у них продукти харчування, щоб потім за дорого продати у місті. Чи звинувачувати їх у тому, що вони «понаїхали» у столицю у пошуках роботи.

Там – у малих містах та селах живе більша половина України. Вони не лише дають і місту, і світу продукти харчування. Там ще не забули що таке нормальне людське спілкування. Село гальмує сповзання України до демографічної прірви. І саме села та містечка зберігають самобутність української культури та красу, поєднану з природою. Те, що робить Україну Україною.

Тому зберегти містечка та села – це не просто питання виживання половини наших громадян, це питання виживання самої України.

Володимир Продивус

19-06-2019